Використання запозичень у діловій та науковій мові

Джерелом поповнення лексики СУЛМ, зокрема її ділового мовлення є іншомовні слова. Одні з них, що давно засвоєні або означають назви загальновідомих понять, явищ і предметів, увійшли до активної лексики. Наприклад: майстер, ланцюг, огірок, менеджер, спонсор, крейда, папір, агроном, юрист, суфікс, академія, м’ята та ін. Від основ таких слів в українській мові творяться нові слова за допомогою різних словотворчих засобів, наприклад: агроном – агрономія, агрокомплекс, агромінімум, агрономічний тощо. Інші запозичення, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими і рідко вживаються в мові, мають виразні ознаки іншомовних, наприклад: адажіо, мольберт, фрикасе, фенолфталеїн, ландтаг і т.д.

До складу української лексики входить багато слів, утворених за зразками морфологічної структури відповідних слів російської мови, наприклад: укр. втілення – відповідно до рос. воплощение, укр. відродження відповідно до рос. возрождение.

У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження грецизми. Це назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил; назви побутових предметів: ванна, миска, парус; церковно-релігійні: ангел, архангел, ікона, вівтар, літургія, схима, ідол; терміни науки, культури, мистецтва: граматика, діафрагма, логіка, апостроф, кафедра, театр, корал, комедія, сцена, планета, музей, іподром, ксерокс, гігант.

Зідти ж запозичено більшість українських жіночих імен: Ірина, Марина, Катерина, Софія, Олена, Петро, Микола, Тарас, Андрій, Олександр та ін.

Чимало слів латинського походження, вони належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політики, економіки, медичної та юридичної термінології, наприклад: індустрія, реакція, аргумент, ангіна, ординатор, операція, прокурор, університет, цирк, консул, секретар, адміністрація і т.д., а також імена: Юлія, Клавдія, Мотря, Валерій, Павло, Марко, Віктор, Віталій.

З французької мови запозичені слова, що стосуються побуту, предметів одягу, науки, техніки, мистецтва, військові, суспільно-політичні та технічні терміни: браслет, люстра, абажур, портьєра, бюлетень, екіпаж, партер, бюст, комюніке, маршал, гарнізон, атака, паркет, пасаж, департамент, деканат та ін.

З німецької в українську прийшли деякі адміністративні, технічні, медичні, торговельні, військові, виробничі терміни, назви предметів побуту, рослин, птахів, ігор тощо: штат, шахта, верстат, слюсар, кухня, фельдшер, бутерброд, швабра, галстук, мундир, фарш, орден, квасоля, шпинат, страус, кеглі, танці та ін.



Англійські запозичення стосуються політики, техніки, спорту, мореплавства, транспорту, одягу, їжі, напоїв: бізнес, шоу, трест, тролейбус, бюджет, конвеєр, фініш, аут, комбайн, мічман, вокзал, рейс, світер, піжама, ром, біфштекс, кекс, крокет та ін.

З італійської прийшли такі слова, як: бемоль, інтермецо, арлекін, казарма, барикада, валюта, банк, дебет, кредит, каса.

У словниковому складі української мови є запозичення й з інших мов, здебільшого рідковживані: булат, караван, гиря (з іранської); чай, чесуча ( з китайської); чурек, сакля (з грузинської); орангутанг (з малайської) та ін.

Входячи в українську мову, іншомовні слова засвідчували чутливість лексики до змін у житті суспільства – політичних, економічних і культурних – і водночас збагачували словниковий склад нашої мови. Проте треба запам’ятати декілька порад щодо вживання іншомовних слів у діловій мові та науковому стилі:

- не слід використовувати запозичення, якщо в українській мові є їхні прямі відповідники;

- слід використовувати іншомовні слова тільки у тому значенні, в якому вони зафіксовані в сучасних словниках, а якщо є синоніми – добирати потрібні найточніші відповідники, виходячи з контексту;

- не можна використовувати в одному документі (тексті) іншомовне слово і його український відповідник.

Вимоги до тексту документа

Текст –головний елемент документа, який складається із сукупності речень, послідовно об’єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Він є засобом відтворення зв’язного мовлення, тобто висловлювання, пов’язаного однією темою, основною думкою та структурою. При складанні тексту документа повинні виконуватись такі вимоги: достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.



Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей. Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійне розуміння слів та висловів.

Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи.

Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова, смислові повтори, міркування не по суті справи.

Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі.

Текст документа повинен складатися з таких логічних елементів:

1) вступу, де зазначається привід чи підстава укладання документа, викладається історія питання та ін.;

2) доказу, де викладається суть питання, яка супроводжується цифровими розрахунками та посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали;

3) закінчення, де формулюється мета, заради якої складено документ.

Текст документа, що складається тільки із закінчення, називається простим, а текст, що містить й інші логічні елементи, – складним.

Залежно від змісту документів застосовується прямий, або зворотний порядок розташування логічних елементів.


3485526757978089.html
3485695845789004.html
    PR.RU™